Пахово-вентральна кила

Вентральна кила (післяопераційна грижа) – це випинання в зоні післяопераційного рубця після перенесених хірургічних втручань в органах черевної порожнини. Сучасні технології для видалення грижових утворень мінімізують ризик ускладнень. Тому в більшості випадків причинами виникнення захворювання розвивається через недотримання превентивних заходів, анатомічних особливостей людини:

• Помилки хірурга, допущені під час проведення первинної операції;
• Нехтування рекомендаціями лікаря та заходами превентивної терапії;
• Високі навантаження;
• Запалення або нагноєння шва;
• Відмова від носіння бандажа в період реабілітації;
• Різкий набір ваги;
• Часта блювота, запори;
• Хронічний кашель

Післяопераційна вентральная грижа на ранніх етапах свого розвитку має слабковиражену клінічну картину. Більшість пацієнтів, як показує практика, не звертають на неї увагу. Шкірні покриви по лінії післяопераційного шва стає горбистим, утворюється невелике випинання, яке багато хто сприймають як нормальний фізіологічний процес загоєння.

На наступному етапі свого розвитку відзначається поява болю в черевній області, спочатку неприємний симптом слабо виражений. Почуття дискомфорту з’являється при піднятті тягарів і активної фізичної навантаженні, напрузі м’язів преса і здійсненні різких рухів.

Випинання грижового мішка видно тільки в стоячому положенні. Як тільки людина лягає, всі внутрішні органи повертаються на свої анатомічні місця, передбачені природою.

Якщо вентральна грижа не була діагностована своєчасно, прояв симптомів посилюється. Больові відчуття людина відчуває постійно, при навантаженнях інтенсивність їх посилюється.

Відзначаються порушення в роботі органів травної системи. Після прийому їжі в шлунку з’являється тяжкість, здуття, метеоризм, нудота і блювотні позиви.

Випинання стає більш явним, оскільки грижовий мішок збільшується в розмірах. Шкірний покрив в області черевної порожнини має підвищену чутливість, набуває синій або червоний відтінок, при дотиках дратується. Під час дефекації спостерігаються вкраплення крові в калових масах. Загальний фізичний стан різко погіршується.

Для діагностики патології необхідно звернутись на консультацію до хірурга. Лікар збере анамнез, проведе пальпацію. Для додаткової діагностики може скерувати на УЗД органів черевної порожнини. 
Єдиним способом допомогти людині є хірургічне втручання, а його тактику обирає лікар на підставі отриманих при діагностиці даних.

Єдиним правильним способом лікування є проведення операції на грижу. Дії хірурга спрямовані на видалення грижі і відновлення цілісності тканин. Після огляду лікар може точно сказати, яким способом краще видаляти грижу у конкретного пацієнта. Герніопластика може мати кілька різновидів. Для заміщення дефекту фахівці використовують власні тканини або синтетичний матеріал сітчастої будови.

Оперативне лікування проводять під загальною анестезією. Лікар отримує доступ до паховому каналу, виділяє грижовий мішок з тканини очеревини і проводить його видалення. Після цього фахівець зашиває отвір в області очеревини і проводить пластичну корекцію тканин. При цьому обов’язково враховуються індивідуальні особливості анатомії пацієнта, що дозволяє скоротити ризик рецидиву захворювання в майбутньому.

Видалення грижі є «золотим стандартом» сучасної герніології. Найчастіше грижове випинання видаляють через лапароскопічний доступ.

Така операція не вимагає класичного розсічення черевної стінки.
Проводять лапароскопічну герніопластику через невеликі проколи, зроблені троакаром. Лапароскоп оснащений мініатюрною відеокамерою, яка подає зображення на монітор, а також джерелом світла. Через троакари вводять інструменти, необхідні для видалення грижі.

Лапароскопічна герніопластика використовується при плановому лікуванні грижі живота, коли немає гострого запалення і сильного болю. Операція не вимагає тривалої госпіталізації і легко переноситься пацієнтами.

Основні переваги методики:

• мінімальні пошкодження черевної стінки;
• відсутність помітних швів;
• низький ризик рецидивування хвороби;
• скорочення періоду реабілітації;
• відсутність виражених післяопераційних болей.

При класичній герніопластиці грижовий отвір вшивають звичайним швом, на який припадає все навантаження після оперативного лікування. Надійна рубцева тканина формується не відразу, а протягом 3-4 місяців. Весь цей період необхідно обмежувати навантаження. Навіть незначне м’язове напруження може призводити до розтягування рубця і рецидиву грижі.

При лапароскопічній же герніопластиці сітчасту «латку» накладають зсередини черевної стінки. Тому ризик рецидиву захворювання незначний. Обмеження на фізичні навантаження не такі суворі і тривалі.

Профілактика вентральної грижі

Виконання рекомендацій лікаря на післяопераційний період є надійною профілактикою появи такої грижі. Уникати фізичних навантажень, носити бандажі необхідний термін (якщо потрібні), дотримуватись режиму харчування та всіх інших настанов. Це значно зменшить ризик появи післяопераційної кили і необхідності ще однієї операції.